Нерідко буває таке в житті багатьох, коли студент робить лише перші кроки в ВУЗі і до більшості викладачів ставить зверхньо і скептично, а моментами навіть зухвало. Через роки юнак стає дещо ширшими очима дивитися на минуле і розуміє, що людина яку він “поділив на нуль” насправді є великим науковцем, мудрецем, який лише мав намір передати свої знання майбутньому поколінню, але юнацький максималізм і вітер в голові нівелюють всі бажання викладача. Таких викладачів тисячі, але наша розмова піде про особистість, що свого часу була викладачем на кафедрі механізації в Поліському Університеті Житомира і це ще дуже далеко не все. Далі на zhytomyr.one.
Лось Леонід Васильович
Майбутній відомий вчений та професор з’явився на світ саме в нашому місті 15 січня далекого 1936 року. Майже все своє життя працював у рідному місті, що не може не викликати повагу і шану до цієї особистості.
У 18 років закінчив навчання у Житомирському деревообробному технікумі, але перші 5 років свого шляху віддав за розподілом в росії, де працював до 1959 року. Того ж року повернувшись до рідного міста точно так само 5 років віддав всього себе праці на славнозвісній музичній фабриці.
Чи не найвидатнішим етапом життєвої стежини Леоніда Васильовича були 24 роки проведені у складі бойової обойми відомого на весь пострадянський простір заводу «Електровимірювач», який закінчився у 1988 році.
Викладацька діяльність і не лише
Наступний етап життя професора можна назвати «Пошук альтернативного живлення» і звісно шлях викладача і наставника.
Так у 1988 році Леонід Васильович розпочав свій довгий тернистий етап в стінах Житомирського Поліського університету. Вже через рік наш герой започаткував історію студентського конструкторського бюро, яке мало на меті створення альтернативних елементів живлення і енергозбереження. Тут талановиті студенти під керівництвом Леоніда Васильовича працювали над газогенераторними установками, що мали б працювати на відходах сільськогосподарської діяльності і на біовідходах.
Окремо Леонід Васильович працював над створенням і вдосконаленням ґрунтообробного устаткування.
Роботу студентів і мудрого очільника вперше було представлено на розсуд громадськості на початку 2000-х років, коли в присутності студентства, представників ЗМІ і вищого керівництва області було приведено в рух радянський автомобіль «ЗІЛ», який працював на деревині.
Крім того, що за часів праці на викладацькій ниві передав свій досвід тисячам студентів має й чимало сторінок, якими має пишатися і завдячувати виключно самому собі.
Звісно, щоб стати тим ким став Леонід Васильович для студентів потрібно чимало попрацювати над самовдосконаленням, що і зробив наш герой.
- 1984 року була захищена перша дисертація на тему «технологія виробництва та конструювання приладів».
- Через 8 років сталося ідентичне, та цього разу темою дисертації була «Теорія структури конструкцій»
- За 5 років до завершення минулого століття присвятив свою діяльність заміні закордонних енергоресурсів, серед яких нафта і газ та звісно вищезгадані альтернативні джерела живлення.
- Працював над проблемами глобального потепління і вивчення процесів уповільнення тих процесів.
- Не потрібно ходити до ворожки, щоб здогадатися, що такі особистості нерідко пишуть видання і Леонід Васильович звісно з тієї плеяди професорів і науковців та за життя випустив близько 250 видань, в яких писав все над чим працював.
- Понад 4 десятки патентів і свідоцтва на різноманітні винаходи, що використовуються і до нині, саме такий послужний список нашого героя і це звісно далеко не все.
Ніхто не вічний і 17 вересня 2017 року житомирське серце Леоніда Васильовича зупинилося, але слава, шана, досягнення і роботи професора живі до наших днів.
Хоч би там що, найголовнішим досягненням Леоніда Васильовича це любов і повага від студентів, які його обожнювали за його доброту, щирість і завжди м’яке серце і це при тому, що не завжди йому відплачували тією ж монетою. Тож висновок простий, потрібно цінувати те що маєш зараз, а не робити це тоді, коли вже пізно.