В історичних джерелах населений пункт вперше з’являється як “Андрусівка”. Село належало роду польських шляхтичів Брежинських, які, швидше за все, і дали приклад вимовляти топонім на польський манір. Далі на zhytomyr.one.
Перші кроки
Вже у XVIII столітті у селі була винокурня, соковарня, шкіряний завод, працювало чотири водяні млини. Кліматично-ґрунтові умови сприяли вирощуванню цукрових буряків, а відносно щільна заселеність і густий ліс сприяли розвитку промисловості. 1848 року у селі відкривають цукровий завод – перший на теренах області.
1869 року Артемій Терещенко викуповує завод в Андрушівці та навколишні землі (приблизно 18600 га) як сировинний придаток до фабрики. На цих землях вирощують зерно та, звичайно, цукровий буряк. Щорічні загальні урожаї буряку досягали 400 тисяч тон. Завод за кошти Терещенка розширюють і модернізовують – на 1873 рік Андрушівський завод мав майже 1200 робітників, наступного року завод виготовив 245 тис. пудів цукру. Для технологічного виробництва необхідно мати освічений персонал – на кошти власників у Андрушівці відкривають однокласне професійне училище, 1902 року його розширюють до двокласного. Серед випускників цього училища — Вероніка Морозова, перекладачка творів Джека Лондона на українську мову. Загалом за 25 років роботи училища тут починали освіту понад 8 сотень студентів, з них 135 завершили повний курс навчання.
Оскільки транспортування продукції – запорука збуту і прибутку, Терещенка за свій кошт виклали бруківку на вулицях населеного пункту. Також для робітників були побудовані казарми, при заводі працювала лікарня. В кінці ХІХ ст. в Андрушівці з’явилося залізничне сполучення зі станції Брівка, яку використовували переважно для транспортування цукру.
Завод у ХХ ст.
Під час Першої світової завод продовжував роботу, адже на початку минулого століття цукор — важливий продовольчий товар як для армії, так і для цивільних. Але об’єми виробництва впали — частину робітників мобілізували та реквізували близько половини коней у армію, через це стало менше і сировини, і самого товару. Під час перебування кайзерівських військ на території УНР і Української Держави із Андрушівського заводу тільки до Німеччини відправили 100 тис. пудів цукру.
У серпні 1920 року завод націоналізували. Протягом 1927-28 років відбулася чергова модернізація заводу. На початку 1930-тих років біля входу до заводу було відкрито будинок культури ім. Лєніна, що підкреслює: все культурно-громадське життя Андрушівки в той час крутилося навколо заводу.
Під час Другої світової на цукрозаводі діяла підпільна група радянських партизан. Хоча під час німецької окупації завод працював, під час відступу 27 грудня 1943 року німці вивели з ладу завод. Завод запрацював знову 12 жовтня 1944 року. У повоєнні часи завод розширили до цукрового комбінату.
З проголошенням незалежності України відкрилися нові перспективи заводу. 1995 року Кабмін ухвалив рішення про його приватизацію.
На початку ХІХ століття кілька разів порушували справу про банкрутство заводу, а 2011 року він припинив свою роботу.