Історія цукроваріння на Житомирщині

Галузь цукроваріння стала важливою цариною української промисловості в Російській імперії — близько 80% всього цукру імперії виробляла Україна. Це навіть стало певною “візитівкою” України та місцевої промисловості — гетьман Скоропадський вважав ідеальною схемою української економіки таку: селяни вирощують у великих масштабах цукровий буряк, продають його заводам, які варять з нього цукор. Хоч на Житомирщині ця галузь промисловості не набула такого масштабу як на Слобожанщині та Київщині, розвиток цього промислу значно вплинув на добробут наших земляків. Оглянемо ж історію розвитку цієї галузі саме в нашому краї. Далі на zhytomyr.one.

Перші цукрові кроки

Зародження цукроваріння і промислової революції на Житомирщині сталося ще за кріпосного права — поміщики використовували роботу кріпаків на заводах.

Перша у краї соковарня з’явилася 1848 року у с. Андрушівка на лівому березі Гуйви. Того ж року недалеко від Андрушівки у містечку Червоне графи Грохольські також побудували соковарню.

1859 року поміщик Людовик Крушинський продав село Корнин відставному генералу Вайсу, який наступного року відкрив цукроварню в Корнині сучасного Попільнянського району.

Того ж року купці брати Попови, які взяли в оренду Андрушки, запустили роботу цукроварні у цьому селі. 1866 року купці Попови викуповують маєток у нового власника. Тож ще до скасування кріпацтва на теренах Житомирщини діяло щонайменше 4 великих цукропідприємства.

Галузь від ліквідації кріпацтва до Першої світової війни

Ліквідація кріпацтва створила кризу для цукрової промисловості: не вистачало робочої сили — селяни, які раніше відробляли тут панщину, працювали на власних садибах; сировини — перші кілька років селяни неохоче сіяли цукровий буряк; поміщики втратили капітал. Через ці чинники цукрозаводи або закривалися, або продавалися досвідченим підприємцях-капіталістам. За кілька років ситуація нормалізувалася — заможні селяни почали сіяти цукрові буряки, зрозумівши вигоду, а бідніші селяни почали працювати на заводах. Селянська реформа 1861 року стало кінцем фільваркової системи (на основі панщини) та розширенням капіталістичної (на основі зарплати).

1865 року в Яроповичах поміщик Котюшинський будує цукрозавод, який після його банкрутування переходить у власність товариства цукровиків.

У 1870-80-тих роках відбувається модернізація і механізація виробництва, для нашого краю важливий вклад зробили бізнес-родина Терещенків. Механізоване виробництво вимагає кваліфікованих, тому підприємці відкривали училища при заводах і фінансово підтримували початкові школи.

Для вищих прибутків підприємці відкривали біля цукрозаводів спиртові чи розширяти старі винокурні.

Почався перегляд питання інфраструктури — заводи почали будувати біля залізничних станцій (як у Бердичеві) чи добудову колій до вже існуючих заводів (Андрушівка, Великі Коровинці).

1900 року у Бердичеві Федір Корнілов побудував цукровий завод.

Машинізація виробництва потребує велику кількість високотехнологічних механізмів. Наприклад, Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” 1913 року повністю перепрофілювався на виготовлення устаткування для цукрових заводів.

На 1913 рік у Волинській губернії було 17 цукрових заводів, які давали роботу 10377 особам, із 209 заводів та майже 130 тис. працівників.

Вплив Терещенків

Деякі заводи і землі Житомирщини привернули увагу цукрових магнатів Терещенків. Це дало новий поштовх для розвитку краю.

1869 року родина Терещенків викуповує маєтки і підприємства поміщиків Бержинського у Андрушівці та Грольського у Червоному. Починається ера модернізації та розбудови інфраструктури цих цукрових підприємств. Соковарні розширюють до цукрозаводів, які оснащують високотехнічними сучасними механізмами. Для навчання працівників магнати відкривають училище в Андрушівці, будують дороги, лікарню, казарми для робітників тощо.

1872 року Терещенки купують землі у Великих Коровинцях на Чуднівщині, де будують завод, лікарню, 2 школи, вибудовують залізничну колію від станції до заводу.

На початку 1880-тих Терещенки купують землю у Іванкові (сучасний Житомирський район), де будують цукровий завод,

Модернізація заводів посилила їхню продуктивність — за 1883 рік чотири заводи Терещенків у Червоному, Андрушівці, Великих Коровинцях та Іванкові виробили 560 тис. тонн цукру-піску.

Під час революції 1905-1907 рр. працівники заводів виходять на страйки і мітинги, що негативно впливає на виробництво.

“Несолодкі” Перша світова і національно-визвольні змагання

Широкомасштабна мобілізація населення на фронти Першої світової поставила промисловість у скрутне становище. Насамперед значна частина селян, які вирощували сировину для заводів, були призвані. Штат самих заводів також було мобілізовано. Через погіршення економічної ситуації, інфляції та втоми через війну починаються страйки робітників. Фіксують страйки на Андрушівському, Бердичівському та інших заводах.

Через стихійні економічні перетворення під час національно-визвольних змагань стан промисловості ще більше погіршувався, заводи не лише простоювали, а й ставали жертвами каральних акцій та мародерства. Наприклад, Бердичівський цукровий завод пострадав від розграбування та часткового знищення 1917 року.

Багато заводів припинили роботу, а Яроповицький завод згорів 1919 року.

Радянський період

Початок радянської сторінки історії Житомирщини почався з націоналізації підприємств: 1920 року націоналізували заводи у Андрушівці, Червоному та Іванкові. Приблизно тоді ж у державну власність потрапили і решта заводів. 1921 року місцева влада відновила роботу Бердичівського і Корнинського заводів.

20 грудня 1925 року з’явився Бердичівський Союз, який включав у себе Бердичівський, Коровинецький, Адрюшівський, Червонський цукрокомбінати та інші заводи. Окрім цього у союз були включені соковарні, сільськогосподарські товариства і колгоспи.

Біля цукрових комбінатів і заводів розгортали колгоспи й товариства, які спеціалізувалися на вирощуванні цукрового буряка.

В кінці 1920-тих починається наступна хвиля модернізації виробництва: 1926 року відновлюють роботу Андрушівського спиртзаводу, а 1927-28 року ведуть роботи модернізації у місцевому цукрокомбінаті.

Навколо цукрозаводів кипіло і культурне життя — при підприємствах відкривали будинки культури (Андрюшівка), кінозали і бібліотеки (Бердичів), аби наблизити дійсність до соціалістичної пропаганди.

Під час німецько-радянського конфлікту під час Другої світової війни нацисти експлуатували заводи, а при відступі — грабували чи виводили з ладу. Оскільки цукор — важливий цивільний і військовий товар — цукровиробничі підприємства одразу після відвоювання намагалися відновити. Радянські війська вибивали нацистські війська із Житомирщини впродовж кінця 1943 — початку 1944 року, а вже восени 1944 року працівники відновили роботу заводу в с. Андрушки, Червонецького, Андрюшівського та інших цукрових підприємств. Бердичівський комбінат відновив роботу лише 1949 року.

У 1960-70-тих лине ціла хвиля модернізації підприємств, розширення складських приміщень, побудову нових виробничих ліній. Наприклад, 1965 року у Бердичівському комбінаті будують цех з виготовлення цукрової пудри.

Разом із настанням незалежності перед підприємствами постали нові виклики. Під час радянської доби цукрові заводи були не тільки виробничими, а ще й культурними і соціальними центрами. За царату саме підприємства стимулювали магнатів відкривати у далеких селах навчальні і медичні заклади, розбудовувати залізниці.

More from author

Житомиряни в складі Олімпійської збірної. Імена і результати

Олімпійські ігри проводяться кожні 4 роки на різних континентах. Переможці отримують посмертне звання олімпійського чемпіона. Існує теорія, що перші олімпійські ігри проводилися з 776...

Училище в Житомирі, яке носить ім’я уродженця росії

Будь-яке місто світу має різноманітні пам'ятки архітектури, споруди, установи, навчальні заклади якими воно пишається. Якщо ж говорити про останні, то в Києві це Києво-Могилянська...

Історія військової школи армії УНР у Житомирі

У мільярдів людей по світу шкільні роки асоціюються в більшості випадків з приємними спогадами і на душі стає дещо тепліше та приємніше. Друзі, безтурботний...
.,.,.,.