Стара, як світ, історія, коли будь-що, або ж будь-хто з часом має відправитися на звалище історії, після періоду, який був йому визначений самою долею. Книга існування людини, або ж іншого об’єкту завжди має свій початок і фінал. Ні для кого не секрет, що саме завершення повісті запам’ятовується найбільше. Далі на zhytomyr.one.
Свого часу на території нашого міста функціонувало підприємство, яке мало великі амбіції, потужності, славу, та все нівелювали обставини, які стали сильнішими у двобої бажання і можливостей.
Наша бесіда присвячується славнозвісному підприємству, про яке іноді містяни згадують донині і без перебільшень воно заслуговує на те, щоб пам’ять про нього жила.
Житомирський льонокомбінат
Відлік своєї історії бере з 1958 року, щоправда, то був лише старт будівництва самого підприємства, що тривало 3 роки і вже 1961 року розпочало свою діяльність.
Славнозвісна гребля на річці Тетерів була збудована в 1965 році саме завдяки комбінату, щоб забезпечити виробництво водою.
Завдяки появі в місті підприємства Житомир отримав мікрорайон з однойменною назвою, що був збудований для проживання персоналу.
До 70-х років минулого століття об’єми виробництва льонокомбінату сягали чималих цифр в понад 26 мільйонів метрів квадратних тканин різного калібру. Але це була далеко не межа і в 90-ті роки ця цифра вже сягнула 40 мільйонів.
Щоб не вводити оману словом “тканини”, нібито підприємство виготовляло виключно даний продукт, скажімо, що в асортимент комбінату входили скатертини, серветки, простирадла, костюми, спецодяг і т.д.
Одним з найприємніших періодів в історії комбінату можна виділити 80-й рік минулого століття, коли підприємство займалося забезпеченням Олімпіади 1980-го року і особлива увага була прикута до сувенірної продукції з зображенням славнозвісного ведмедика, символу олімпіади.
Можливо саме тоді настав той етап в історії комбінату, коли керівництво неабияк повірило у свої сили, та здається доля вже тоді готувала сюрприз, про який ніхто й не здогадувався.
Незалежність
Хоча й 91 рік потішив комбінат досягненням у вигляді визнання підприємства найбільшим льонокомбінатом України, все ж через три роки комбінат отримав відчутного удару у вигляді кризи, але на тому етапі то був просто нокдаун.
Ближче до 2000-х років невелику частину акцій підприємства придбала компанія із США і радше це був перший дзвіночок, як мінімум такі припущення є. А другий стався через рік, коли комбінат під своє крило взяли представники столиці і вже в 2001 році понад тисячі працівникам було вказано на вихід.
Через 2 роки завдяки вливанням інвестицій від столичних меценатів комбінат відновив свою діяльність, якщо її такою можна назвати, але то більше нагадувало рятунок потопаючого.
З 2007 року через низку причин розпочався процес розпродажу частини обладнання, а 2008 рік остаточно в компанії із сумнозвісною кризою добив лежачого і підприємство перейшло в комунальну власність міста. Як відомо, рідко з того щось народжується якісне і через 5 років комбінат остаточно зачинив двері для працівників.
Заради потіхи можна хіба сказати, що в приміщенні старого комбінату базувалися різноманітні підприємства і організації і не всі то робили на законних умовах, але то інша історія.
Можливо в загальних рисах дана історія просякнута сумними нитками, та є в ній і чимало позитиву хоча б появі мікрорайону.
Цікавим є той момент історії комбінату, що свого часу прямо в приміщенні випускалася достатньо відома газета “Текстильник Полісся”, що виходила чималим тиражем.
В тому, що комбінат для Житомира більше ніж просто підприємство, а один із символів історії, сумнівів не виникає і свій слід не лише в творенні міста, а й держави він залишив це аксіома. Звісно присутня велика доля розчарування від фіналу тієї історії, але гірше було б, якби комбінат не існував взагалі, тож маємо те, що маємо.